Жовтень 2014 року – відвідування монастиря в м.
Зарваниця.
В історичних джерелах уперше поселення
Зарваниця згадується 1458 року. Виникнення цього поселення тісно переплітається
з історією монашого життя на цих теренах, яке, ймовірно, було започатковане тут
ще в кінці XI - середині XIII ст.
Однією
з найпоширеніших версій походження самої назви села є переказ про монаха, який
утікав від нашестя ворогів з Києва або з якогось иншого монастиря. Тож зайшов
він аж сюди – на галицьке Поділля. Втомлений, поранений, виснажений дорогою,
він дійшов до ріки, напився води, обмив рани і, помолившись, заснув. Уві сні
він побачив Богородицю, оточену ангелами, яка благословила його й покрила своїм
омофором. Прокинувшись, монах побачив здалека дивне сяйво: над джерелом сяяла
ікона Пресвятої Богородиці. Упавши на коліна, він гаряче молився, усвідомлюючи,
що це місце, де віднайшов джерело й сяючу ікону, буде під особливою опікою
Пресвятої Богородиці. Згодом, коли неподалік від джерела чернець збудував
капличку, біля його печери почали селитися люди. Поселення назвали Зарваницею –
від місця, де знесиленого втікача-монаха «зарвав сон». З того часу почалися
паломництва до джерела й до чудотворної ікони, яку було поміщено в капличці.
Про
існування каплички і джерела свідчить ще один переказ. Оповідається, як
теребовлянський князь Василько, якось перебуваючи на ловах у тутешніх лісах,
заблудився. Привезли його хворого й немічного до пустельника. Тут, помолившись
перед чудотворною іконою і попивши цілющої води з джерела, князь оздоровився. З
вдячности за оздоровлення Василько побудував для місцевих мешканців церкву.
Згодом до старця почали приєднуватися й инші
монахи. Селилися вони в печерах, які служили їм за келії, а сходилися на
молитву підземними ходами, які вели до церкви, розташованої на верхів'ї гори.
Якось під час чергового нападу татар, покидаючи спалені обійстя й убитих
рідних, мешканці Зарваниці втікали, щоб урятуватися, на гору до монастиря.
Опинившись на подвір'ї монашої обителі, вони почали щодуху боронитися і бити в
дзвони, звук яких створював певне замішання серед ворогів. Та все ж татари
вдерлися на подвір'я монастиря. Люди встигли сховатися у церкві. Тоді татари із
криками кинулись до стін церкви, та враз, як оповідає передання, пролунав
страшний грім і церква пішла просто під землю. Налякані татари втекли. А коли
на горі запанувала тиша, з печер з вдячною молитвою на устах до Богородиці на
чудотворній іконі вийшли врятовані від лиха зарваничани.
Зарваниця знову відбудовувалася. Постали з
руїн і монастир, і церква. Але згодом Зарваниця була спустошена турками, проте,
чудотворну ікону Богородиці вдавалося врятувати. На жаль, під час наїздів
турків згоріли церковні й монастирські записи, втрачено задокументовані
свідчення чудесних зцілень завдяки чудотворній іконі і джерелу. Коли село знову
відродилося, зарваничани спорудили у центрі села дерев'яну церкву і туди
перенесли чудотворну ікону. З відновленням церкви про нові зцілення знову
свідчили дорогоцінні прикраси, залишені біля ікони. Згодом, 1740 року, до цієї
ж церкви була перенесена ще одна чудотворна ікона – Розп'ятого Спасителя.
Чудотворна ікона Христа Розп’ятого також
з'явилася у Зарваниці дивним чином 1740 року. За переказами, цю ікону у сяйві в
полі побачив один селянин, який вибрався возом за сіном. Наступного дня з
великою урочистістю ікону було перенесено до храму, де вже знаходилася
чудотворна ікона Пресвятої Богородиці. 1742 року приїжджав до Зарваниці
митрополит львівський Атаназій Шептицький і коронував чудотворну ікону
Розп'ятого Спасителя.
1865
року відбулася урочиста коронація чудотворної ікони Пресвятої Богородиці, а
через два роки кардинал І Сімеоді з дозволу папи Пія IX надав Зарваниці право
відпусту від празника Вознесення Христового до Покрови Пресвятої Богородиці.
1894 року збудовано біля джерела каплицю.
Слава
про зарваницькі ікони й цілюще джерело котилася з краю в край. І люди йшли, щоб
поклонитися цим святиням. З початком XX ст. в Зарваниці відроджується монаше
життя. За сприянням митрополита Андрея Шептицького для ченців-студитів
відбудовано монастир і дерев'яну церкву Різдва Пресвятої Богородиці. Монахи
вели своє господарство, займалися просвітницькою діяльністю серед селян, мали
гарну бібліотеку. Та вже 1940 року монастир було закрито, а 1944 – спалено
дерев'яну церкву. І лише 1993 року недалеко від цілющого джерела, на горі
почалася відбудова Святотроїцького студитського монастиря і дерев'яної церкви.
Під час
Першої світової війни чудотворні ікони переховували, були створені їхні копії.
У важкі радянські часи переслідувань, ув'язнень і мучеництва благочестиві люди
приходили до каплиці над джерелом аби помолитися і набратися сили жити в
безбожному суспільстві. І Богородиця не покидала вірних своїх дітей,
скріплювала їхню віру своїми новими чудами й об'явленнями. Так, 1957 року люди
побачили у криниці Богородицю із Дитятком на руках. Це об'явлення побачили всі
прочани, ще більше людей з різних куточків України почали приходи до Зарваниці.
Такі велелюдні здвиги дуже дратували безбожних можновладців, і 1960 року
каплицю над джерелом було зруйновано потужним вибухом. Але ця подія ще більше
згуртувала молільників, біля знищеної каплиці далі відбувалися Богослужіння,
лунали благальні й величальні пісні. 
Із
виходом Української Греко-Католицької Церкви з підпілля, розпочалося
відновлення святині Зарваниці: відбудовано капличку біля чудотворного джерела,
відремонтовано знищену церкву, споруджено біля неї велику каплицю, у якій під
час відпустів відправляються богослуження; зведено Хресну дорогу, реколекційний
будинок; відновлено Святотроїцький студитський монастир і дерев'яну церкву.
Створено цілий монументальний комплекс Зарваницької Матері Божої. Нині
Зарваниця – це міжнародний Марійський духовний центр УГКЦ в Україні, куди
приїжджають тисячі людей, щоб відновити духовне життя під опікою Пресвятої
Богородиці.