1. Кам’янець-Подільський ліцей
Законодавчі акти України про правопорушення підлітків
Батьківський всеобуч
Адже всі тоді однакові. А всі намагаються бути індивідуальністю та відрізнятися один від одного! Гадаю, що потрібна. Індивідуальний стиль кожного - це важливо, так, але коли школа має свою форму, це виглядає престижно. Це учень, а не дитя вулиці.Докладніше>>
3. ВИСЛОВИ, ЯКІ ХОТІЛА Б ПОЧУТИ ВАША ДИТИНА:
4. ВИСЛОВИ, ЯКИХ НІКОЛИ НЕ ПОВИННА ЧУТИ ВАША ДИТИНА:
5. БАТЬКІВСЬКА СКАРБНИЧКА
Не йди попереду мене
Я можу не піти за тобою
Не йди позаду мене
Я можу не вести за собою
Іди поруч зі мною
І просто будь моїм другом
Батькі і діти – це любов і сльози,.
Це вічне щастя і одвічний біль.
Це – сонце і тепло, сніги й морози.
Мед на вуста й на вічні рани сіль
Як на троянді - колючки і квіти,
Так і в житті є радість і печаль.
Високі мрії й дуже різні діти…
Чомусь таке трапляється, нажаль.
Всім хочеться все мати в ідеалі.
Причому водночас і без зусиль.
Щоб щастя без труда і без печалі
Пливло саме у руки звідусіль.
Та у житті такого не буває
Й запамятати треба в чому річ:
Зоря щаслива лиш тоді засяє,
Якщо трудитись будеш, день і ніч.
А діти – це і щастя і турбота,
відповідальність і тривога теж.
Без відпочинку й вихідних робота,
любов така, яка не має меж.
6. ПОКАРАННЯ. ПОДУМАЙТЕ НАВІЩО.
Запам'ятайте сім правил:
1. Покарання не повинно шкодити здоров'ю – ні фізичному, ні психічному (воно має бути корисним).
2. Якщо є сумніви (карати чи не карати) – не карайте (ніяких покарань „на всяк випадок”).
3. За один раз – одне покарання. Навіть, якщо вчинків скоєно багато, покарання може бути суворе, але одне за все одразу. Покарання – не за рахунок любові. Ні в якому разі не забирайте подарунки в знак покарання.
4. Пам'ятайте про час давності правопорушення. Якщо ви з”ясували, що вчинок скоєно давно, краще не карайте.
5. Покараний – прощений. Сторінка перегорнулась, не згадуйте про це. Не заважайте починати життя спочатку.
6. Покарання – але без приниження. Якщо дитина відчує перевагу вашої сили над її слабкістю, і вважає, що ви несправедливі – покарання подіє у зворотному напрямку.
7. Дитина не повинна боятися покарання. Вона має боятися не вашого гніву, а вашого засмучення.
Як не потрібно карати і сварити.
- якщо дитина хвора;
- якщо дитина не зовсім одужала після хвороби;
- якщо дитина їсть;
- після сну чи перед сном;
- під час гри та під час виконання завдання;
- одразу після фізичної або душевної травми (бійка, погана оцінка, падіння тощо) – необхідно перечекати, поки зупиниться гострий біль (але це не означає, що потрібно втішати дитину);
- якщо дитина не сравляється з страхом, з лінню, з рухливістю, з роздратованістю, із будь-яким недоліком, але щиро намагається подолати його;
- в усіх випадках, коли у дитини щось не виходить;
- якщо ви самі в поганому настрої, якщо втомилися, якщо роздратовані. В цьому стані гнів завжди не правий.
Як не потрібно хвалити.
Похвала має властивість наркотику: ще й ще! І якщо було багато і стало менше, або взагалі не стало, у дитини може виникнути стан непотрібності, самотності і, можливо, страждання.
- Не можна хвалити за те, що досягнуте не своєю працею (фізичною, розумовою, душевною).
- Якщо дитина не заслужила, не долала труднощів – немає за що хвалити.
- Похвали потребує кожна дитина, у кожної є своя норма похвали, ця норма завжди змінюється і треба її знати.
- Якщо дитина ослаблена, травмована фізично або душевно, хваліть її кожен день.
Увага! Дуже важливо! Похваліть дитину зранку, якомога раніше! І похвала на ніч (або просто поцілунок) теж не зашкодить.
7. ЯК ПОВОДИТИСЯ БАТЬКАМ СХИЛЬНОЇ ДО СУЇЦИДУ ДИТИНИ
Стратегічними напрямками батьківської допомоги дітям із суїцидальним ризиком спеціалісти вважають поліпшення
стосунків у сім'ї, підвищення самооцінки, самоповаги дитини, а також покращення спілкування у родині. Усі ці заходи мають призвести до піднесення самоцінності особистості дитини, її життя до такої міри, коли суїцидальні дії втрачають будь-який сенс.
Для підвищення самооцінки доцільно застосовувати такі заходи:
• завжди підкреслюйте все добре й успішне, властиве вашій дитині — це підвищує впевненість у собі, зміцнює віру в майбутнє, покращує її стан;
• не чиніть тиску на підлітка, не висувайте надмірних вимог у навчанні, житті тощо;
• демонструйте дитині справжню любов до неї, а не тільки слова, щоб вона відчула, що її дійсно люблять;
• сприймайте, любіть своїх дітей такими, якими вони є — не за гарну поведінку та успіхи, а тому, що вони ваші діти, ваша кров, ваші гени, майже ви самі;
• підтримуйте самостійні прагнення своєї дитини, не захоплюйтесь її оцінюванням, не судіть її, знайте, що шлях до підвищення самооцінки лежить через самостійність і власну успішну діяльність дитини;
• слід тактовно і розумно підтримувати всі ініціативи своєї дитини, спрямовані на підвищення самооцінки, особистісне зростання, фізичний розвиток, які посилюють успішність самостійної діяльності і життєдіяльності; майте на увазі, що підліток рано чи пізно має стати незалежним від своєї сім'ї й однолітків, налагодити стосунки із протилежною статтю, підготувати себе до самостійного життя і праці, виробити власну життєву позицію.
У випадку, коли ваші діти виявляють суїцидальні тенденції або відчай, слід поводтися так:
1. Залишайтеся самими собою, щоб дитина сприймала вас як щиру, чесну людину, якій можна довіряти.
2. Дитина має почуватися з вами на рівних, як із другом, це дозволить встановити довірчі, чесні стосунки. Тоді вона зможе розповісти вам про наболіле
3. Важливо не те, що ви говорите, а як ви це говорите, чи є у вашому голосі щире переживання, турбота про дитину.
4. Майте справу з людиною, а не з «проблемою», говоріть з дитиною на рівних, не варто діяти як вчитель або експерт, розв'язувати кризу прямолінійно, це може відштовхнути дитину.
5. Зосередьте свою увагу на почуттях дитини, на тому, що вона замовчує, дозвольте їй вилити вам душу.
6.Не думайте, що вам слід говорити щоразу, коли виникає пауза в розмові, використовуйте час мовчання для того, щоб краще подумати і вам, і дитині.
7. Виявляйте щире співчуття й інтерес до дитини, не перетворюйте розмови з нею на допит, ставте прості, щирі запитання («Що трапилося?», «Що відбулося?»), які будуть для дитини менш загрозливими, аніж складні, «розслідувальні».
8. Спрямовуйте розмову в бік душевного болю, а не від нього, адже ваш син або донька саме вам, а не чужим людям, може повідомити про інтимні, особистісні, хворобливі речі.
9. Намагайтеся побачити кризову ситуацію очима своєї дитини, приймайте її сторону, а не сторону інших людей, які можуть завдати їй болю, або щодо яких вона може так вчинити сама.
10. Дайте синові чи доньці знайти свої власні відповіді, навіть тоді, коли вважаєте, що знаєте вихід із кризової ситуації.
11. Ваша роль полягає в тому, щоб надати дружню підтримку, вислухати, бути зі своєю дитиною, коли та страждає, навіть якщо вирішення проблеми начебто не існує. Дитина у стані горя, в ситуації безвиході може примусити вас почуватися безпорадним й дурним, але вам, на щастя, найчастіше і не слід приймати будь-яких певних рішень, негайно змінювати життя або навіть рятувати її — ваш син або донька врятуються самі, варто тільки довіряти їм.
12. Якщо ви не знаєте, що говорити, не кажіть нічого, просто будьте поруч.
У випадку, якщо існує реальний суїцидальний ризик або вже відбулася спроба, то батькам можна порадити таке:
1. Першим кроком у запобіганні самогубства завжди буває встановлення довірчого спілкування.
2. Батькам слід подолати ситуацію, коли необхідність бесіди з дитиною про її суїцидальну спробу загострює їхні власні психологічні конфлікти або виявляє якісь їхні проблеми. Слід і в цій ситуації віддавати перевагу бажанню поговорити з сином або донькою і водночас — перемогти страх перед цією бесідою, щоб обов'язково відбулося спілкування й обговорення проблеми.
3. Діти у стані суїцидальної кризи стають надто чутливими, особливо до того, як і що говорять дорослі; тому не можна виливати на дитину несвідому чи свідому агресію; іноді корисною стає невербальна комунікація — жести, доторки тощо.
4. Якщо батьки відчувають, що дитина начебто відхиляє їхню допомогу, їм слід пам'ятати, що вона водночас і прагне, і не хоче її; тому для досягнення позитивного результату в діалозі необхідні м'якість і наполегливість, терпіння й максимальний прояв співчуття і любові тощо.
8. Чому підліток стає "важким".
Кожна без винятку сім'я, виховуючи своє улюблене чадо, в глибині душі впевнена, що воно до самих сивин залишиться добрим, слухняним і «маленьким зайчиком», не здатним викликати конфліктну ситуацію. У школі аналогічна ситуація. Молодші школярі ще бояться дисциплінарних стягнень, їх бажання затвердити своє особистісне «Я» поки недостатньо сформоване і проявляється, хіба що, у колі малолітніх однолітків.
Тим не менш, підлітковий вік, а разом з ним і пубертатний криза (криза підліткового віку) не за горами. Саме в цей перехідний період «ласкавий зайчик» перетворюється на «колючого їжачка», шокуючи своєю поведінкою, як люблячих батьків, так і шкільних викладачів.
Не дарма до підлітків причепилося це слово "важкий". Дійсно, настає момент, коли наші милі діти перетворюються в якихось інших, незговірливих, образливих і запальних, у всьому нам суперечливих людей. Іноді здається - незнайомих. Їм і самим важко пристосуватися до себе нового.
Підлітковий вік - це найскладніший етап розвитку організму та психіки дитини. Не буде перебільшенням твердження, що саме в цей період усі діти важкі. Зміни, що виникають в організмі, спричиняють переживання, які відбиваються на ставленні підлітка до себе, на стосунках з іншими людьми, на його поведінці, стають причиною безрезультативності більшості звичних педагогічних методів впливу і виховання. Підлітки в цей час можуть бути веселими, активними, прагнути до цікавої, захоплюючої діяльності або навпаки - в'ялими, пасивними, схильними до глибокого самоаналізу й усамітнення. Для них характерна підвищена самокритичність в оцінці своєї зовнішності, одягу і разом з тим самовпевненість, схильність до критиканства й переоцінки усталених для більшості цінностей. Особливо несучасними, застарілими підліткам здаються настанови людей похилого віку, що, в свою чергу, викликає з боку дорослих невдоволення, бажання прищепити свою думку, світосприйняття, стереотипи поведінки. Дівчинка чи хлопчик, що вже перестають бути дітьми і виявляють свою непокору, стають для нас важкими.
До поведінкових реакцій підліткового віку належать реакція емансипації (прагнення визволитися від впливу батьків, вчителів і дорослих взагалі), реакція групування з ровесниками (об'єднання та бажання зайняти гідне місце у групі підлітків), реакція захоплення (хобі-реакція).
Реакція емансипації може проявлятися у дівчаток не тільки в спробах уникнути впливу дорослих, а й висміюванні, критиці звичних для останніх понять і цінностей — "старомодних" уявлень про дівочу честь, цнотливість, чарівність, жіночість тощо. У важковиховуваних підлітків реакція емансипації може виявлятися у втечах з дому, в нанесенні татуювання, у палінні, вживанні алкогольних напоїв, ранньому статевому житті.
Реакція групування з ровесниками проявляється у створенні так званих малих референтних груп чи компаній: одностатевих чи різностатевих. Пізніше їх об'єднують загальні інтереси, захоплення, справи, що в цілому є природним явищем. Але, якщо такі об'єднання завдають підлітку тільки шкоду, відволікають від занять, заважають процесу виховання та самовиховання, ведуть до правопорушень, вони вважаються негативними.
Серед найрізноманітніших видів хобі-реакцій найпоширеніші захоплення сучасною музикою, модою, відеофільмами, східними видами єдиноборства. Нинішні дівчата мало цікавляться вишиванням, шиттям, плетінням, веденням домашнього господарства, як це було в минулі часи. Сьогодні навіть не можна виділити суто дівочі захоплення. Адже дівчина деколи не поступається хлопцеві у спритності й силі, займається спортом, їздить на мотоциклі. Це цілком істотно і відповідає сучасним запитам і потребам підлітків. Але захоплення бувають і шкідливими як для самого підлітка, так і для суспільства загалом, наприклад - паління, наркотики, статеве збочення, злочини.
Прагнення мати права дорослих характерне для всіх підлітків. Вони намагаються засвоїти позитивні риси дорослості, оволодівати їхніми формами праці, спілкування, пізнання. Це вимагає значних зусиль, вдумливості, зосередженості, цілеспрямованості і тривалого часу. Важкі підлітки засвоюють, як правило, лише зовнішню, переважно негативну сторону дорослості, а саме: грубі манери й мову, вживання спиртних напоїв і наркотичних речовин, прилучення до азартних ігор, споглядально-розважальних форм дозвілля, статевого життя.
Відхилення в поведінці підлітків переважно спровоковані несприятливими умовами виховання в сім'ї, дошкільних закладах, школі.
У психології і педагогіці умовно виділяють три групи "важких" підлітків. Перша - це діти з відхиленням у розумовій діяльності, друга - у психічній діяльності, третя - так звані "інваліди побуту" - педагогічно занедбані діти як продукт несприятливих умов сімейного та шкільного виховання. Внаслідок саме педагогічної занедбаності більшість дітей стають важкими.
Відхилення у поведінці нерідко пояснюються і тим, що підліток не може загальноприйнятими засобами задовольнити свої соціально-психологічні потреби у визнанні, довірі, самоствердженні. Негативні звички можуть виникати від переживань постійних невдач у діяльності, "других ролей" у навчанні, спорті, праці, невміння Зайняти бажане місце в соціально орієнтованих групах ровесників, виникнення протиріч психосексуального розвитку.
Особливе занепокоєння викликають важкі дівчатка. І це не випадково, бо неприйняття ними моральних норм і правил співжиття може бути досить довго прихованим від сторонніх очей. Своєчасну профілактику відхилень в їхній поведінці значно стимулюють і ускладнюють потаємність, витончена брехливість, вміння справити позитивне враження на оточуючих.
9.